Сутність процесу соціалізації
Інтерес до проблеми соціалізації особистості
виник давно. Про це свідчать праці учених ХХ століття Л .Виготського, Л.
Буєвої, І. Кона, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л.
Рубінштейна, в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами соціального
середовища та розвитком особистості та зазначали необхідність активного
опосередкування особистісного розвитку.
Соціалізація – це процес присвоєння, придбання
соціального, тобто процес, результатом якого є включення соціального до
структури особистості.
Поняття «соціальне» має в історії психології
три трактування: - соціальне як загальнолюдське, - соціальне як
громадське, - соціальне як колективне. Розуміння соціального як
загальнолюдського припускає наявність певної загальної сутності, що об'єднує
людей. Але цікаво, новонароджена дитина має вже дані загальної характеристики
чи вона ще тільки повинна їх придбати? Розгляд соціального як колективного,
зазвичай, байдуже конкретній формі суспільства взагалі. Тут соціальне
розглядається або чимось, що дано людині від народження, але фактично є його
властивістю як колективної, громадської істоти або як наслідок реальних
групових стосунків
Стосовно вищевикладеному
існує два підходи. Один зазначає, що сукупність нижче індивідуального.
Найчастіше соціалізація спирається на розуміння соціального, як громадського.
Соціалізація, в такий спосіб, передбачає встановлення особистістю суб'єктивних
стосунків із соціумом, має конкретні форми і конкретні модифікації. У цьому
специфіка такого товариства впливає на особистість, відбивається в ній,
переломлюючи через її особливості. Є кілька трактувань процесу соціалізації: -
соціалізація, як екстеріорізація (розкриття початкової сутності людини у
соціумі); - соціалізація, як гомінізація (придбання сутності в соціумі); -
соціалізація, як адаптація (поєднання сутнісного й суспільного); -
соціалізація, як інтерналізація (оволодіння соціальним, перенесення його у
глибинні пласти особистості). У поняття «соціалізація» закладено певний вимір –
особистість і соціальне середовище (колектив, суспільство, інші люди). Сутність
процесу визначається речами, що на думку авторів, стоять за цими стосунками.
Найчастіше процес соціалізації сприймається як
процес адаптації чи пристосування. Це трактування найбільш раннє. Воно виникло
під час панування природоцентризма, однак популярно і сьогодні. Розуміння
соціалізації, як пристосування притаманно психоаналізу, біхевіоризму,
інеобіхевіоризма (Б. Скиннер, Е. Торндайк, Г. Уолтерс) й у
якійсь мірі символічного інтеракціонізма (Д. Джосом, Л. Колберг,
Т. Ньюком) Не чуже воно й вітчизняній психології
(В. М. Бехтерєв, А. Ф. Лазурский, П. П. Блонський).
Неофрейдисти розглядають соціалізацію як процес адаптації соціуму, поєднання
природних імпульсів, інстинктів і вимог соціального середовища, де ті інстинкти
реально можуть бути задоволеними, у яких виробляються соціально прийнятні
засоби їх реалізації. Представники біхевіоризму та інеобіхевіоризму
(Б. Скиннер, Е. Торндайк, У. Уолтерс) трактують
соціалізацію як процес соціального навчання, стимулом якого є також необхідність
адаптації соціуму. Для символічних інтеракціоністів
(Дж. Мід, Д. Хорке, Д. Джосом, Л. Колберг, Т. Ньюком)
соціалізація – результат адаптації, пристосування особистості до групових норм
у процесі соціальної взаємодії людей. «В ході адаптації людина прагне
встановити рівновагу між зовнішнім середовищем і власними структурами
мислення», писав засновник когнітивного підходу Жан Піаже, він вважав, що
основою онтогенезу психіки людини є розвиток її інтелекту. Відповідно, етапи
психічного розвитку – це етапи розвитку інтелекту. В процесі розвитку
відбувається адаптація людини до оточуючого середовища. Інтелект тому і є
стрижнем розвитку психіки, бо саме розуміння забезпечує адаптацію до оточуючого
світу. При цьому адаптація – не пасивний процес, а активна взаємодія індивіда з
середовищем. Ця активність являє собою необхідну умову розвитку, оскільки схема
оточуючого світу не дається дитині в готовому вигляді при народженні, немає її
і в оточуючому світі. Схема випрацьовується лише в процесі активної взаємодії
людини із середовищем, внаслідок чого встановлюється рівновага між ними.
Вивчаючи зміст інтелектуального розвитку, Ж.Піаже розглядає феномен
егоцентризму дитини, що виявляється в своєрідності дитячої логіки,
безпосередності сприймання та суб'єктивності тлумачення фактів навколишньої
дійсності. Інтелектуальний розвиток Ж.Піаже тлумачить як процес поступового
ускладнення когнітивних структур, що відбувається через ряд послідовних стадій:
Впродовж першої стадії немовля пізнає світ через власні відчуття та дії. Дитина
дивиться, слухає, торкається, нюхає і пробує на смак, мне, кидає, тягне тощо.
Базою для досліджень дитиною дійсності спочатку стають природжені рефлекси, на
основі яких поступово формуються нові схеми пізнання світу. Наступна стадія
характеризується оволодінням мовленням дитиною, що сприяє виконанню перших
розумових операцій. Ці дії однак обмежені безпосереднім досвідом дитини, тому
мають локальний, конкретний і егоцентричний характер (наприклад, уявлення про
переміщення сонця чи місяця слідом за дитиною). Під час стадії конкретних
операцій дитина починає використовувати в мисленні логіку, аналіз, оцінку,
також з'являється та розвивається здатність класифікувати предмети, формуються
уявлення про збереження кількості речовини при зміні форми. Показово, що
мислені операції здійснюються дитиною на цій стадії з опорою на конкретні
зовнішні дані. Егоцентризм послаблюється і поступово зникає, замінюючись
зворотністю мислення - здатністю змінювати хід та зміст розміркувань. Впродовж
стадії формальних операцій усувається залежність мислення від безпосереднього
досвіду індивіда, підлітки стають спроможними до оперування абстрактними
поняттями, висувають гіпотези і формулюють умовисновки. У
сучасній вітчизняній психології також зустрічається погляд на соціалізацію як
адаптацію. Процес соціалізації – входження у соціальне середовище,
пристосування до нього, освоєння певних ролей і державних функцій, які за
своїми попередниками повторює окремий індивід протягом усієї історії свого
формування та розвитку
Сьогодні у вітчизняній науці зміцнилося уявлення про те, що соціалізація це – двосторонній процес, до складу якого входить засвоєння та активне відтворення індивідом громадських стосунків. Соціалізація – це двосторонній процес, до складу якого входить, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища системи соціальних зв'язків, з іншого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв'язків за допомогою його активної діяльності, активного включення до соціального середовища .
Відчуваючи у собі вплив середовища, соціальних
інститутів власності та своєї діяльності, особистість водночас автономна у
розвитку своєї внутрішньої злагоди, у розвитку самосвідомості. Активна життєва позиція
особистості залежить від її здатності до здійснення функцій самоконтролю,
саморегуляції, самоствердження і самосвідомості .
Твердження двоїстості природи соціалізації – спроба встановлення компромісу між
двома підходами до цього процесу, підтверджує пріоритет впливу суспільства й
підтверджує пріоритет активності особистості. У процесі соціалізації людина
виступає і як об'єкт, і як суб'єкт громадських стосунків. Соціалізацію
особистості можна розглядати у зв'язку з цим у двох аспектах – в об'єктному і в
суб'єктному. Процес соціалізації розглядається з боку середовища, з погляду
того, як і які громадські норми входять в індивідуальну свідомість людини,
особистість. І тут соціалізація схожа вихованню. Дослідження вікової психології
характеризують соціалізацію з боку особи та її індивідуальної активності, як
оволодіння соціальними знаннями. В праці О. Г. Асмолова сутність процесу
соціалізації сприймається як перетворення соціальних стосунків для людей в
індивідуальні стосунки особистості. О. Г. Асмолов виділяє три межі
соціалізації: - грань індивідуалізації, яка відображатиме « основний генетичний
закон культурного розвитку: від соціальної колективної діяльності дитини до
індивідуальної»; - грань «інтимізації», яка відображатиме перехід від «Ми» до
«Я», проблему самосвідомості особистості; - грань інтеріоризації як виробництво
внутрішньої планосвідомості. Результатом соціалізації, як процесу, повинні бути
внутрішні, глибинні структури особистості, що відповідають за соціальну
поведінку людини; і як підсумок соціалізації – внутрішні глибинні структури,
мають соціальне походження. Соціалізація дитини призводить до засвоєння різних
соціальних ролей, формуванню соціального характеру та інших соціально-типових
проявів особистості, обумовлених місцем проживання особистості, сукупності
громадських стосунків, її соціальної позиції, її способом життя . У
виконанні вітчизняної науки, як основний ефект соціалізації глибинної освіти,
відповідальної за регуляцію поведінки особистості, частіше розглядається така
цілісна освіта особистості, як спрямованість, під якою мають на увазі провідні
мотиви, интереси, переконання, світогляд особистості, що визначають внутрішню
позицію особистості стосовно об'єктів соціального середовища і цілей
життєдіяльності . Соціальна типізація виробляється щодо громадського
ідеалу, тобто образу, який виділив Е. Дюркгейм, як соціально прийнятний.
Соціальний тип є історичною конкретизацією ідеалу, ставлячись до нього, як
реальне до потенційного.
Різниця типів визначається якостями
специфіки.
До них належать:
1) повнота, глибина, різнобічність зв'язків
особистості із суспільством;
2) активність лідера в
освоєнні різних форм суспільної діяльності;
3) ефективність розвитку
особистості, як суб'єкта громадських стосунків;
4) рівень свідомої
організації суспільного життя;
5) міра заломлення у
внутрішніх властивостях індивіда прогресивних і регресивних громадських
тенденцій;
6) стійкість і обсяг
соціально значущих позицій особистості;
7) рівень продуктивності
роботи і масштаб змін, скоєних нею у громадських стосунках і власному житті.
Рух від першої ланки до
останньої йде по шляху не відкидання попередньої ланки, а по шляху нанизування
одної на іншу з перетворенням попередніх ланок. Диспозиція обрана спочатку
несвідомо, набуває свідомості, тобто перетворюється на ставлення. Надалі
ставлення входить у систему індивідуального сенсу, не втрачаючи своєї здатності
виступати у вигляді свідомих стосунків. Ця динаміка відбиває суть процесу
соціалізації, що й передбачає трансформацію зовнішніх соціальних значень в
інтимні структури особистості. Ця динаміка орієнтована на початкову активність
особистості у процесі соціалізації. Передбачається, що опинившись у певній
ситуації, особистість вирішує її, як певне завдання індивідуально, тобто її
активність тут первинна. У той самий час оволодіння даною ситуацією,
усвідомлення її відбувається з допомогою соціальних норм, що усвідомлені
особистістю, обрані, переосмислені і включені у систему індивідуального сенсу.
Процес соціалізації постає від початку як індивідуальний творчий процес
включення особистості у соціальні стосунки, усвідомлення їх і наповнення
індивідуальним змістом. Початкова творча, персональна природа цього процесу робить важким його регуляцію
ззовні й нерідко призводить до неузгодженності, із якою часто зустрічаються
педагоги і психологи у ситуаціях, коли дитина підпорядковується обраними нею
способами дії, але безпосередньо смислової дії сама не виробляє .
Підкреслюючи творчий характер соціалізації, слід звернути увагу на
інперсональність, інсуб'єктивність. Це творчі суб'єктивні стосунки із
соціальним середовищем, творчі відкриття даного середовища собі. Результати
даної творчості лежать не ззовні, а всередині особистості, і в принципі, це
результати навчання особистості, засвоєння нею як суб'єктом соціального знання.
Деякі вчені вважають закономірним результатом соціалізації соціальну творчість
особистості: не просто активну реалізацію, а відтворення стосунків та їх
виробництво. Заслуговує на увагу акцент на взаємозв'язку творчої лінії з
процесом індивідуалізації. З одного боку, особистість дедалі більше входить у
систему громадських стосунків, її зв'язки з людьми в різних сферах життя
суспільства розширюються, заглиблюються, і лише завдяки цьому вона оволодіває громадським
досвідом, привласнює його, робить своїм надбанням. Ця сторона особистості часто
окреслюється як соціалізація. З іншого боку, прилучаючись до різних сфер життя
суспільства, особистість водночас набирає також самостійність, відносну
автономність, тобто розвиток у суспільстві включає процес індивідуалізації.
Рівень розвитку особистості співвідноситься зі ступенем її соціалізації.
Критерії зрілості особистості, в такий
спосіб, постають критеріями соціалізації.
Серед критеріїв зрілості виділяють:
1) широта соціальних
зв'язків, представлена на суб'єктному рівні:я – інший, я – інші, я –
суспільство загалом, я – людство;
2) міра розвитку особистості, як суб'єкта
(основний показник зрілості – перехід до суб'єктного існування); 3
характер діяльності – від
присвоєння до реалізації і свідомого відтворення;
4) соціальна компетентність (оволодіння
соціальними нормами – предметними та аналогічними нормами стосунків, які
неможливі без певного рівня психічного розвитку, що досягається у процесі
соціального навчання). Усі критерії розділені на дві групи: - суб'єктивні,
відбивають міру глибини інтеріоризації норм, збільшення їх до тканини
особистості (психологічний пласт); - об'єктивні, у яких проявляється
здатність особистості реалізовувати норми, відтворювати і передавати їх
(соціально – психологічний пласт). Якщо суб'єктивні показники характеризують
особистість у її індивідуальному переломленні, зокрема її суб'єктивну
гармонійність і адаптованість в соціумі, її суб'єктивну успішність, результатом
є суб'єктивний емоційний добробут, то об'єктивні показники дають уявлення про
те, що особистість перебуває у соціально бажаному типі, тобто про характер її
типізації і прогнозного рівня розвитку, як дистанційної характеристики,що
співвідноситься з цим типом, і її об'єктивним добробутом, мірі успішності у
суспільстві . Крім чинників існують способи соціалізації:
інституційний – через інститути суспільства; традиційний – через сім'ю і
найближче соціальне оточення; стилізований – через вікову субкультуру; міжособистісний
– через значимих осіб; рефлексивний – індивідуально пережитий і усвідомлений
досвід. Кожен із способів має власний механізм реалізації. Інституційний спосіб
реалізується системою громадського виховання (насамперед, це дитсадок, школа,
позашкільні установи, дитячі організації, засоби інформації). В основу способу
лежить наслідування. Для традиційного способу, характерне сприйняття панівних
стереотипів поведінки на несвідомому рівні. Стилізований спосіб здійснює свій
вплив на особистість у вигляді референтної групи. Міжособистісний спосіб
спирається на ідентифікацію з людиною, рефлексивний – на усвідомлення і
переживання людиною тієї реальності, де вона живе, свого місця в ній і себе
самої. Серед свідомих механізмів соціалізації С. А. Беличева називає референтну
групу, престиж, авторитет, популярність. До окремої групи механізмів відносять
групові експектації ( соціальні очікування ), санкції заохочення, покарання,
схвалення і засудження, застосовані у суспільстві Серед механізмів соціалізації
можна назвати соціологічні механізми – те, як суспільство соціалізує людей, які
механізми воно використовує, і механізми власне соціалізації, тобто перекладу
особистістю зовнішнього у внутрішню структуру, інтимізації соціального в
суб'єктивному полі особистості. Дані механізми співвідносяться один з одним.
Особливу увагу під час аналізу процесу соціалізації відводиться механізму
ідентифікації. Багато досліджень звертається до нього провідним, основним і
навіть єдиним механізмом. У сучасній вітчизняній науці поняття ідентифікації
сприймається як процес об'єднання суб'єктом себе з іншим індивідом чи групою
виходячи з усталеним емоційним зв'язком, і навіть включення до свого
внутрішнього світу образу і прийняття, як власних норм, цінностей, зразків. Це
може виявлятися у відкритому наслідуванні, як дотримання зразка, що особливо
яскраво виступає у дитинстві. Іідентифікація – бачення суб'єктом іншу людину як
продовження і проекція себе самої, наділення його своїми рисами, почуттями,
бажаннями; ідентифікація – механізм постановки суб'єктом себе на місце іншого,
що виступає як занурення, перенесення індивідом себе у простір та час іншого і
призводить до засвоєння його особистісних сенсів. У першому значенні
ідентифікація виступає, як найважливіша психічна діяльність, що йде назустріч
соціальним впливам, формує самосвідомість, як механізм соціалізації. Цей
механізм (на відміну навчання дітей і інструктування) характеризує високу
суб'єктивну активність особи та усвідомленість . Механізм
ідентифікації вмикається вже у дитячому віці. Дитина ідентифікується з
дорослим, наслідує матір, а мати намагається вгадати бажання дитини, прагне
ідентифікуватися з нею. Така ідентифікація лежить в основі стосунків дитини з
дорослим, сприяючи встановленню співробітництва дитини і дорослого, вона
впливає на формування в дитини соціальної потреби у позитивних емоціях,
домагань на визнання, почуття довіри до людей. Вмикаючись на початкових стадіях
розвитку особистості, механізм ідентифікації не втрачає значення упродовж
усього періоду розвитку особистості, набуваючи специфічних рис кожної вікової
стадії. Взаємодія механізмів ідентифікації визначає картину вікового розвитку
дитини від етапу до етапу. Механізм ідентифікації забезпечує необхідний рівень
культури й характер мотивації для оволодіння особистістю нормами, який є
пусковим механізмом для процесу навчання, у результаті якого особистість
оволодіває нормами суспільства. В його основі лежить свідомий чи несвідомий
вибір особистістю певної позиції. З іншого боку, цей вибір може бути не лише
свідомим чи несвідомим, а й вимушеним чи добровільним. Ідентифікація, будучи
необхідною умовою соціального розвитку людини, забезпечує присвоєння
особистістю соціальних норм і здійснюється: - з конкретною особою (власне
ідентифікація); - з групою (великою чи малою) (соціальна ідентичність); - із
збірним ідеалом (особистісна ідентичність). Ідентифікаційна модель, яка
орієнтує особистість, істотно змінюється протягом онтогенезу: зазвичай, в
ранньому віці це конкретна людина ( мати, батько ), на більш старшому віці –
група, зріла особистість характеризується орієнтацією на ідеал – збірний образ
соціально бажаних рис, структурно змодельованих самої особистістю .
Сутністю ідентифікації є вибір соціального типу, на який особистість буде
орієнтуватися в опануванні новими видами діяльності, системами еталонів,
відповідно до яких проходитиме навчання. Зазвичай у зв'язку з навчанням
згадується механізм обумовлювання. Виявлено кілька закономірностей розвитку
обумовлювання: – поведінка, посилена у певній ситуації, цілком може повторитись
у зіткненні з іншими ситуаціями, що нагадують її; – розвиток здатності до
узагальнення (генералізації стимулу) узгоджується з розвитком здатності до їх
розрізнення; – розвиток зумовленності веде до все більшого опосередкування
інтелектом, промовою, свідомістю особистості; – процес обумовлювання
характеризується поступовим переходом від конкретних стимулів до абстрактно –
нормативних утворень у людини; – поведінка зрілої особистості контролюється не
тільки зовнішніми наслідками, а й стимулами, які мають джерела у самій
особистості. Здебільшого, поведінка людини регулюється у вигляді підкріплення
себе. Самопідкреплення має місце щоразу, коли встановлюють собі планку
здобутків і традицій, заохочують чи карають себе про перевищення чи невдачу.
Самопідкріплення сприяє саморегуляції поведінки й цим сприяє її самонавчанню,
самовдосконаленню. Існують три процеси, що входять до компонентів у
саморегулюванні поведінки: процес самоспостереження, самооцінки і
відповідальності. Крім самопідкріплення, існує самопокарання. Сутність
соціалізації залежить від перекладу соціальних норм у внутрішнє поле
особистості, включення її у систему особистісних сенсів, формуванню з
урахуванням соціальної норми системи особистісних норм.
У процесі присвоєння норм виділяються дві сторони:
1) засвоєння особистістю
соціальних норм;
2) формування на його основі
особистісних норм.
Аналіз літератури дозволив виділити два
підходи до процесу засвоєння соціальної норми. Відповідно до першого підходу,
процес засвоєння соціальної норми є репродуктивною презентацією (теорія
засвоєння, інтеріоризації соціальних норм). Інша думка у тому, що соціальні
норми предствалені у феноменальному полі свідомості завжди, людина завжди
здійснює нормативну поведінку, тобто її поведінка завжди відбувається в умовах
нормативного світу і може бути проаналізована і оцінена в рамках норми, чи
відхилення від неї. За підсумками і з допомогою усвідомлених соціальних норм
людина виробляє системи безпосередніх особистісних норм, індивідуальні
особистісні оцінки й стосунки, усвідомлює свій статус і позицію у світі, в
соціальних системах, у системі соціальних і міжособистісних стосунках, що в
основі соціальних норм людина фактично реалізується як особистість, формує
власну особистість. Процес соціалізації можна трактувати, як індивідуальний
творчий процес включення особистості соціальні стосунки, усвідомлення їх і
наповнення індивідуальним змістом. Це творчість суб'єктивних стосунків із
соціальної середовищем, творчість відкриття даного середовища для індивіда.
Результати даної творчості лежать не зовні, а всередині особистості, що
дозволяє сказати, що це результати навчання особистості, засвоєння соціальних
норм як суб'єктом соціального знання. Результатом соціалізації є соціальна
творчість особистості: непросто активна реалізація, відтворення стосунків, а й
виробництво їх. Соціалізація сприймається як самоактуалізація « Я–концепції»,
як розгортання творчої сутності особи і яка, міцно пов'язана з процесом
індивідуалізації. Коли особистість, прилучаючись до різних сфер життя
суспільства, набирає також дедалі більшу самостійність і відносну автономність . Сутність процесу соціалізації залежить від перекладу соціальних
норм у внутрішнє поле особистості. За підсумками і з допомогою усвідомлених
соціальних норм людина фактично реалізується як особистість. Виникає
необхідність розкрити особливості та специфіку соціалізації дитини дошкільного
віку. Важливо виявити, які механізми впливають на процес соціалізації дитини, з
чого складається соціальна компетентність дитини – дошкільняти.
Соціалізація - це засвоєння людиною моралі, моральних норм та цінностей, а також правил
поведінки в суспільстві, яке його оточує. Здійснюється соціалізація, головним
чином, через спілкування, а оскільки перша людина, з ким дитина починається
спілкуватися і відчувати в ньому потреба - це мама (або людина, яка її
замінює), то сім'я виступає першим і головним інститутом соціалізації».
Соціалізація дітей дошкільного віку - процес
тривалий і багатоплановий. Це важливий крок на шляху входження у зовнішній світ
- неоднозначний і незнайомий. У залежності від успішності адаптаційного процесу
дитина поступово приймає на себе яку-небудь роль у суспільстві, вчиться вести
себе у відповідності з вимогами соціуму, постійно намацуючи хиткий баланс між
ними і власними потребами. Ці особливості у педагогіці називають факторами
соціалізації.
Фактори
соціалізації особистості дитини-дошкільника
зовнішні фактори -
визначають зміст і форму соціалізації дошкільнят, визначають вектори їх
подальшого розвитку. До них відносяться вищезгадана сім'я, дитячий колектив,
припустимо, у дворі, центри раннього розвитку, гуртки за інтересами, дитячі
дошкільні установи, а також культура і релігія соціальної групи;
внутрішні фактори -
індивідуальні особливості дитини, які безпосередньо впливають на формування у
нього картини світу і визначають стиль переживання міжособистісних відносин.
Проблема соціалізації особистості
дошкільнят є однією з базових у педагогіці та віковій психології, оскільки її
успішність визначає можливість особистості повноцінно функціонувати в
суспільстві як активного суб'єкта. Від ступеня соціалізації залежить те,
наскільки гармонійно розвиненим буде дошкільник, засвоюючи на початкових етапах
процесу соціалізації норми та установки, необхідні для того, щоб стати повноцінним
і рівноправним членом свого соціального середовища.
Особливості соціалізації дітей дошкільного віку
Шляхи та засоби соціалізації особистості
дошкільника безпосередньо залежать від вікового етапу розвитку і визначаються
типом провідної діяльності. В залежності від віку головним в особистісному
розвитку дитини виступає наступне:
для дітей до року найважливіше -
спілкування всередині сім'ї. Саме через призму сімейних відносин і цінностей їм
сприймається і засвоюється базова інформація про зовнішній світ, формуються
шаблони поведінки;
після року і приблизно до 3 років у
дітей з'являється потреба в спілкуванні в дитячому колективі. Саме тому важливо
створити умови для можливості повноцінних міжособистісних комунікацій - тобто
водити дитину в групи раннього розвитку, на дитячі майданчики, в сад . Там діти
вчаться спілкуватися з собі подібними, вчать один одного простим норм співжиття
у суспільстві, наприклад, того, що потрібно дружити , ділитися, співпереживати;
від 3 до 6 років головним засобом
пізнання світу для дитини стає власна мова: він вчиться ставити запитання,
будувати діалог, аналізувати знання, отримані вербальним шляхом.
Важливо пам'ятати, що на кожному віковому
етапі соціалізація дошкільника відбувається, головним чином, через гру. Саме
тому постійно розробляються нові й удосконалюються вже існуючі методики
розвитку, спрямовані на те, щоб подати інформацію в простій, доступній, ігровій
формі - тобто тієї, яка буде цікава.
Буду дуже рада, якщо цей матеріал стане Вам у нагоді.
Пропоную Вам одне із засідань МО вихователів груп раннього віку, яке відбулося у березні місяці на базі КДНЗ № 20 " Буратіно". Висловлюю подяку за допомогу і участь у проведенні засідання педагогічному колективу цього закладу.
Тема : Здійснення заходів щодо трансформації в педагогічну практику інноваційного передового педагогічного досвіду.
1. Про виховання паростків моральності засобами українського дитячого фольклору.
2. Про соціалізацію дітей раннього віку шляхом трудових доручень.
3. Про розвиток пізнавальної сфери дитини раннього віку.
Відбувся відкритий перегляд заходу у групі " Карапузи" за темою " Пригоди Капітошки та його друзів" . Вихователь - Цихотська К.М.
Шановні колеги!
№
п\п
|
Тематика засідань
|
Дата проведення, форма
|
Відповідальний
|
І
|
«Оновлення професійних і загальнокультурних знань щодо збагачення
духовного,інтелектуального потенціалу та рівня освіченості та вихованості
дітей раннього дошкільного віку»
1.
Про аналіз роботи
МО вихователів груп раннього віку 2014-2015 н.р. та основні напрямки роботи
на 2015-2016 н.р.
1.2.
Про організацію
роботи над обласною науково-методичною проблемою « Освітні стратегії
соціалізації особистості у громадянському суспільстві»
2.
Про забезпечення
фізичного, психічного і соціального розвитку дітей раннього віку, їх
безболісна адаптація до змінних умов життя та успішного входження в соціальне
середовище.
3.
Про комплексний
підхід організації та проведення комбінованих занять як оптимальна форма
навчання дітей раннього віку.
4.
Про специфіку
організації предметно-ігрового середовища в контексті розвитку дітей раннього
віку.
|
Методичний конструктор
Доповідь
Інфоцентр
Аукціон ідей
фотопрезентація
|
|
ІІ
|
«Проблеми розвитку мовлення дітей наймолодших дошкільників, шляхи їх
усунення завдяки використанню сучасних інноваційних технологій»
1.
Про формування
комунікативно мовленнєвої компетентності малюків.
2.
Про
соціально-моральний розвиток дитини дошкільного віку методами М. Монтессорі.
3.
Про дидактичну
гру як засіб формування пізнавальних умінь та навичок мовленнєвого
спілкування дітей раннього дошкільного віку.
|
Круглий стіл
Інфоцентр
Відкритий мікрофон
Банк ідей
|
|
ІІІ
|
«Здійснення заходів щодо трансформації в педагогічну практику
педагогічний інновацій передового педагогічного досвіду»
1.
Про виховання
паростків моральності засобами українського дитячого фольклору.
2.
Про соціалізацію
дітей раннього віку шляхом трудових
доручень.
3.
Про розвиток
пізнавальної сфери дитини раннього віку.
|
Методичний діалог
Методичний ринг
Аукціон ідей
інфоцентр
|
|
ІY
|
«Забезпечення і впровадження цілісного підходу до виховання та розвитку дітей 3 р.ж.»
1.
Про інтерактивні
методи навчання.
2.
Про ознайомлення
дітей раннього віку з природою та організації продуктивних видів діяльності.
3.
Про сім’ю як найважливіше середовище формування та розвитку
особистості малюків.
|
Педагогічний вернісаж
Інфоцентр
Методичний ринг
Відкритий мікрофон
|
Пропоную протоколи до даних засідань.
Сподіваюся, що даний матеріал стане у нагоді, особливо молодим керівникам МО
Вітаю Вас, шановні колеги !
Буду дуже рада, якщо цей матеріал стане Вам у нагоді.
Пропоную Вам одне із засідань МО вихователів груп раннього віку, яке відбулося на базі КДНЗ НВК " Дошкільний навчальний заклад - школа І ступеня" у лютому.
Висловлюю подяку за допомогу і участь у проведенні засідання педагогічному колективу цього закладу.
Тема засідання: «Здійснення заходів щодо трансформації в педагогічну практику педагогічний інновацій передового педагогічного досвіду»
Як добре, що ми можемо знову спілкуватися!
Пропоную Вам одне із засідань МО вихователів груп раннього віку, яке відбулося на базі КДНЗ № 18 у травні.
Висловлюю подяку за допомогу і участь у проведенні засідання педагогічному колективу цього закладу.Про типи сімей та основні хиби сімейного виховання.
Інтерактивні методи розвитку мови дошкільників
Основні
умови проведення заняття в ДНЗ:
·
правильне
визначення теми заняття,
·
ретельний відбір програмового змісту та
завдань;
·
попереднього
досвіду дітей у навчальний процес (використання методу апперцепції);
·
продумане
поєднання індивідуальних і групових форм роботи з дітьми,
·
зміни видів діяльності дошкільників;
використання інтерактивних методів навчання,
·
активізація
розумової діяльності дітей на всіх етапах заняття;
·
наявність
високих професійних якостей вихователя, що забезпечить творчу співпрацю та
взаємодію;
·
наявність змістовного ігрового
предметно-розвивального середовища, багатоваріативного дидактичного матеріалу;
·
обов'язкове врахування вікових та
індивідуальних особливостей дітей, їх творчих здібностей.
Інтерактивні технології ("inter" - взаємний, "act"
- діяти) - означає взаємодіяти, спілкуватися з будь-ким; це спеціальна форма
організації пізнавальної та комунікативної діяльності, у якій всі учасники
охоплені спілкуванням (кожен вільно взаємодіє з кожним, бере участь у
рівноправному обговоренні проблеми).
Інтерактивність
виробляє в дитини відповідальність, самокритичність, розвиває творчий підхід до
розв'язання проблем, вчить правильно і адекватно оцінювати свої сили, бачити
"білі плями" у своїх знаннях. Основний елемент інтерактивного заняття
- діалог.
Під час
інтерактивного навчання діти активно спілкуються, сперечаються, не
погоджуються із співрозмовником, доводять свою думку. Однією з основних
умов проведення заняття в ДНЗ є використання інтерактивних методів навчання,
активізація розумової діяльності дітей на всіх етапах заняття.
Інтерактивні методи - це способи цілеспрямованої взаємодії
дорослого з дітьми, що забезпечують оптимальні умови їх розвитку.
Інтерактивне навчання
дошкільників - це специфічна форма організації освітньої діяльності, метою якої
є забезпечення комфортних умов для взаємодії, за яких кожна дитина відчуває
свої успіхи і, виконуючи певну інтелектуальну роботу, досягає високої
продуктивності. Інтерактивні методи навчання забезпечують таке навчання,
яке дає можливість дітям на занятті в парах, мікрогрупах або малих групах
опрацьовувати навчальний матеріал, розмовляючи, дискутуючи та обговорюючи різні
точки зору.
Інтерактивні методи розвитку мови дошкільників
Мікрофон - метод роботи, в ході якого діти разом з вихователем
утворюють коло та, передаючи один одному імітований або іграшковий мікрофон,
висловлюють свої думки на задану тему. Наприклад, дитина бере мікрофон,
розповідає кількома реченнями про себе, і передає мікрофон іншій дитині. Всі
висловлювання дітей приймаються, схвалюються, проте не обговорюються.
Дебати - метод роботи, в ході якого діти стоять у колі, висловлюють
свої думки на задану тему, передаючи мікрофон один одному, але висловлювання
обговорюються: діти ставлять одне одному запитання, відповідають на них,
шукаючи спосіб розв'язання проблеми. (Наприклад, у Сергійка поганий настрій,
тому діти пропонують способи, як підняти настрій чи усунути проблему, яка
вплинула на настрій хлопчика).
Удвох - метод роботи, в ході якого діти утворюють
робочі пари та виконують запропоноване завдання, наприклад, по черзі описують
картину.
Ланцюжок - метод роботи, в ході якого діти обговорюють
завдання та вносять свої пропозиції в імітований ланцюжок. Наприклад, складають
казку за таблицею, у якій представлений хід майбутньої казки у малюнках чи в
умовних позначках. Інший варіант використання даного методу: перша дитина
називає об'єкт, друга - його властивості , третя - новий об'єкт з тими
самими властивостями. Наприклад, морква - морква солодка -
солодким буває цукор - цукор білий - білим буває сніг... і т.д.
Снігова куля - метод роботи, в ході якого діти об'єднуються у малі групи
і обговорюють проблемне питання або виконують спільне завдання, домовившись про
чітку послідовність дій кожного члена групи. Наприклад, будують будинок,
де наперед домовляються про черговість дій кожного члена команди і про
колір, з яким буде працювати та чи інша дитина. Синтез думок - метод
роботи, в ході якого діти об'єднуються у малі групи, виконуючи певне завдання,
наприклад, малюнок на аркуші паперу. Коли одна група намалює, то передає
малюнок в іншу групу, учасники якої допрацьовують виконане завдання.
По завершенню роботи складають спільну розповідь про те, що домалювали і чому.
Коло ідей - метод роботи, в ході якого кожна дитина або кожна група
виконують одне завдання, наприклад, складають казку по-новому,
обговорюють її, потім вносять пропозиції чи ідеї (наприклад, як можна ще
закінчити казку, щоб Колобок залишився живим; як допомогти Колобку обхитрити
лисичку тощо).
Загальний проект - метод роботи, в ході якого діти об'єднуються
у кілька груп (3-4). Групи отримують різні завдання, кожне з яких спрямоване на
розв'язання певного аспекту однієї проблеми, наприклад, намалювати свої
улюблені зимові розваги та розповісти про них. Кожна група представляє
свій «проект» - колективну роботу «Зимові розваги» та спільно обговорюють його.
Асоціативна квітка - метод роботи, в ході якого діти об'єднуються
у кілька груп для розв'язання спільного завдання: на дошці закріплюється
«середина» квітки із зображенням певного поняття, наприклад, «іграшки»,
«квіти», «фрукти», «тварини». Кожна група добирає слова-асоціації або
картинки-асоціації, які викладає навколо цього поняття. Перемагає
команда, яка створить найбільшу квітку (з найбільшою кількістю підібраних
картинок-асоціацій чи слів-асоціацій).
«Дерево рішень» - метод роботи, який містить декілька етапів:
1. Обирання проблеми, що не має однозначного розв'язання, наприклад, «Що
потрібно дереву для щастя?»; 2. Розглядання схеми, у якій прямокутник -
це «стовбур» (який позначає цю проблему), прямі лінії - «гілки» (шляхи її
розв'язання), а кружечки - «листочки» (рішення проблеми).
3. Розв'язання проблеми: діти підгрупами домовляються, обговорюють і
малюють, наприклад, метелика, пташку тощо, розміщуючи їх на «дереві рішень» та
пояснюють свій вибір.
Метод багатоканальної діяльності - метод роботи з дітьми, в ході якого
обов'язково задіюються різні аналізатори: зір, слух, дотик, смак, нюх.
Наприклад, при розгляданні картини доцільно використовувати таку послідовність:
виокремлення об'єктів, зображених на картині; уявлення об'єктів через
сприймання різними аналізаторами. Після розглядання всіх об'єктів, зображених
на картині, варто поставити дітям творчі завдання: - «прослухати» звуки
картини через «навушники»; - вести віртуальні діалоги від імені
зображених персонажів; - відчути «аромат» квітів, зображених на картині;
- «вийти за межі зображеного»; - уявно торкнутися картини,
визначити, яка її поверхня (тепла, холодна), яка погода (вітряна, дощова,
сонячна, спекотна, морозна) тощо. Наприклад, при розгляді картини
«Прогулянка в лісі» варто поставити наступні запитання: Як ви думаєте, про що
говорять дівчатка? Торкніться до кори дерев, яка вона? Послухайте звуки,
як шелестить листя, стрекоче сорока і т.д.
Дискусія - це метод колективного обговорення якогось складного
питання. До дискусії готуються всі учасники освітнього процесу та активно
залучаються всі діти. "Дискусія" з англійської - це те, що підлягає
обговоренню, суперечливе. Наприкінці дискусії формулюється єдине колективне
рішення завдання, проблеми або рекомендації. Питань (завдань) необхідно пропонувати
не більше п'яти. Формулювати їх слід так, щоб була можливість висловити різні
погляди щодо висунутої проблеми. Діти вчаться висловлювати власну думку: «Я
думаю...», «Я вважаю...», «На мою думку...», «Я згоден, але...», «Я не згоден,
тому що...».
"Мозкова
атака (мозковий штурм)" - один із методів, який сприяє розвитку творчості і дитини,
і дорослого. Цей метод зручно використовувати під час обговорення складних
проблем чи питань. Дається час для індивідуального розмірковування над
проблемою (навіть може бути до 10 хв.), а через деякий час збирається додаткова
інформація з приводу прийняття рішення. Діти - учасники "мозкової
атаки" мають висловити всі можливі (і неможливі з позиції логіки) варіанти
розв'язання проблеми, які потрібно вислухати і прийняти єдине правильне
рішення.
Вікторина - метод-пізнавальна гра, яка складається із мовленнєвих
завдань та відповідей на теми з різних галузей знань. Вона розширює
загально-пізнавальний та мовленнєвий розвиток дітей.
Запитання відбираються з урахуванням віку, програмових вимог та рівня знань
дітей.
Бесіда-діалог
- метод, спрямований на співучасть дітей з тим, хто виступає. В ході заняття з
подачі знань, закріплення матеріалу вихователь ставить супроводжуючі запитання
до дітей, з метою перевірки розуміння ними поданої інформації.
Моделювання проблемних ситуацій - метод взаємодії дорослого і дітей для
вирішення поставленої проблеми. Ситуація моделюється вихователем спеціально.
"Що? Де? Коли?" - активний метод, в ході використання якого
переважає співпраця, творче вирішення проблем, взаємний обмін думками,
власними знаннями і вміннями тощо.
«За і проти» - метод
роботи з дітьми, в ході якого дітям пропонується розв'язати проблему з двох
сторін: за і проти. Наприклад, ставиться завдання розповісти, чому подобається
зима (аргумент - «за») і чому не подобається зима (аргумент - «проти
Передбачення - метод роботи з дітьми, в ході якого
пропонується «передбачити» можливі варіанти вирішення проблеми. Наприклад,
запропонувати дітям назвати всі осінні місяці, розповісти про те, що вони
очікують від кожного місяця. Пізніше уявити себе на місці одного з
місяців та розповісти про свої передбачення: «Я - перший місяць осені -
вересень. Я дуже теплий місяць. Мене люблять усі діти, тому що починають ходити
в школу...». Наступна дитина продовжує розповідати про цей самий місяць
(робота в парах). Показуха - метод роботи, в ході якого пропонується
дітям поділитися на команди, кожна з яких задумує слово і,
використовуючи невербальні засоби, представляє це слово іншій
команді, яка має його відгадати.
«А що було б, коли б... ?» - метод роботи, в ході якого пропонується дітям
поміркувати і висловити свої припущення, наприклад: «А що
було б, коли б зникли всі дерева на Землі?», «А що було б, коли б хижі тварини
у казках стали вегетаріанцями?» тощо. Уявна картина - метод роботи, в
ході якого пропонується дітям стати в коло і кожній дитині по черзі
описувати уявну картину (першій дитині дають чистий аркуш паперу з
ніби-то намальованою картиною, потім вона передає аркуш з уявною
картиною іншому учаснику гри і той продовжує уявний опис).
«Що можна робити...?» - метод роботи, в ході якого діти
вчаться усвідомлювати поліфункціональні властивості
предметів. Наприклад: «Уявіть, як ще можна використати олівець? (як
указку, диригентську паличку, термометр, жезл тощо).
Перевтілення - метод роботи, в ході якого пропонується дітям
поділитися на команди і уявити себе на місці якогось предмета (книжки, ручки,
стола, ляльки тощо) та презентувати себе з точки зору обраної ролі.
Казка
навпаки - метод роботи, в
ході якого пропонується дітям поділитися на дві команди і скласти свою казку
по-іншому, замінюючи основні поняття на протилежні. Кожна команда отримує
завдання: складає свою казку і відгадує казку іншої команди, складеної
по-іншому. Приклад: «Жили собі дід та баба. І був у них собака Жук. І приніс їм
Жук кісточку, не просту, а цукрову. Баба варила її, варила, та не зварила. Дід
варив-варив, та не зварив. Кицька стрибнула, казанок перевернула, кісточку
забрала і понесла. Дід сміється, баба сміється, і Жук весело гавкає: «Принесу я
вам ще кісточку, але не цукрову, а просту, щоб швидко зварилася».
Колаж - метод роботи, в ході якого пропонується
дітям поділитися на дві команди і домалювати на аркуші паперу свою картину
(наприклад, фігуру неправильної форми) всіма підручними матеріалами і
розповісти про неї 2-3 реченнями.
Реклама - метод роботи, в ході якого дітям пропонується поділитися на
дві команди, кожна з яких обирає будь-який предмет і намагається назвати
всі його позитивні якості та функції, що допоможуть привернути до нього увагу
інших.
Окрім вищезгаданих
інтерактивних методів навчання дошкільників у практиці роботи активно
використовуються й наступні: творчі завдання, робота в малих групах, навчальні
ігри (рольові та ділові, ігри-імітації), ігри-змагання (старший дошкільний
вік), інтелектуальні розминки, робота з наочними відео-та-аудіо-матеріалами,
тематичні діалоги, аналіз життєвих ситуацій тощо. Таким чином,
інтерактивне навчання на заняттях (в тому числі й інтегрованих)
відбувається: в парах (2 дитини), у мікрогрупах (3-4 дитини), у малих
групах (5-6 дітей) разом з вихователем. При оцінюванні висловлювань дітей
не варто вживати слово «правильно», а казати: «цікаво»,
«незвичайно», «добре», «чудово», «оригінально», що стимулює дітей до подальших
висловлювань. Варто пам'ятати! Коли дитина дошкільного віку чемненько
сидить на стільчику, дивиться на тебе і просто слухає - вона не
навчається. На жаль, інтерактивні методи поки що недостатньо використовуються в
роботі з дошкільниками. На це є деякі причини (за О. Кононко): звичка багатьох
вихователів використовувати в роботі пояснювально-ілюстративні, монологічні
методи, проявляти конформізм, беззаперечно підкорятися вимогам і принципам
інших; недовіра певної частини педагогів до інноваційних діалогових методів,
побоювання їх; дефіцит досвіду їх ефективного застосування, активного
самовизначення, прийняття відповідальних рішень, надання переваг комусь
(чомусь); побоювання виглядати в очах інших «білою вороною», смішною,
безпорадною, невмілою; занижена самооцінка, надмірна тривожність педагогів;
схильність до надмірної критики; невміння швидко переключатися,
пристосовуватися до нових умов і вимог; несформованість педагогічної рефлексії,
здатності об'єктивно себе оцінювати, співвідносити свої можливості, бажання з
вимогами часу. Необхідність упровадження в освітній процес інтерактивних
методів очевидна, оскільки: сьогодні, як ніколи раніше, підвищуються вимоги до
оновлення дошкільної освіти вихованців; відбувається диференціація та
індивідуалізація освіти дошкільників; змінюються вимоги до якості дошкільної
освіти, її оцінка не лише за рівнем знаннєвої підготовленості, але й
елементарної життєвої компетенції випускників ДНЗ, їх здатності застосовувати
знання у власному житті, постійно їх оновлювати і збагачувати.
